Гуржій Олександр Іванович
- Язык: Украинский
- Пол: мужской
- Дата рождения: 2 лютого 1955
Об авторе:
Олександр Іванович Гуржій (нар. 2 лютого 1955, Київ) — український історик, дослідник середньовічної історії України, історіограф і джерелознавець. Доктор історичних наук (1999), професор. Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Інституту історії України НАН України, член Президії Національної спілки краєзнавців України. Син чл.-кореспондента АН УРСР Івана Олександровича Гуржія — відомого дослідника історії України 18—19 ст., автора близько 300 праць з соціально-економічної історії, історіографії та джерелознавства України 2-ї половини 18—19 ст.). 1977 закінчив історичний факультет історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1977 р. працює в Інституті історії АН УРСР. 1977-79 — стажист-дослідник, 1979-86 — молодший науковий співробітник, 1986-99 — старший науковий співробітник, з 1999 — провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу. 1982 захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток феодальних відносин на Лівобережній України в першій половині XVIII ст.» (науковий керівник — докт. іст. наук Г. Я. Сергієнко). Докторська дисертація — «Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті XVIII ст. (на прикладі діяльності І. Скоропадського)» (1999). З 2001 — директор Всеукраїнської громадської організації «Український інститут воєнної історії». Член правління Національної спілки краєзнавців України. Автор понад 300 праць. Досліджує переважно питання історії соціально-економічного розвитку й політичного становища України у другій половині XVII–XVIII ст. Висвітлював історіографічний доробок Д. М. Бантиша-Каменського, М. С. Грушевського, П. С. Єфименка, Д. І. Яворницького, Д. І. Багалія, багатьох сучасних вітчизняних і зарубіжних учених. Брав участь у перевиданні праць названих істориків. Виступив одним із ініціаторів випуску багатотомної серії «Історія України в прозових творах та документах» (особисто упорядкував 4 томи, три з них побачили світ у 1993-96). Брав участь у підготовці й публікації збірок документів: «Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.», «Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.», «Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст.» та ін. Член редколегій багатьох видань, зокрема періодичних: «Український історичний журнал», «Історичні зошити» (Ін-т історії України НАН України), «Середньовічна Україна», збірки наук. праць «Воєнна історія», «Український правничий альманах», «Вісник Черкаського університету ім. Б. Хмельницького. Серія історичні науки» та ін. Один з авторів численних підручників та навчальних посібників з історії України.
Олександр Іванович Гуржій (нар. 2 лютого 1955, Київ) — український історик, дослідник середньовічної історії України, історіограф і джерелознавець. Доктор історичних наук (1999), професор. Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Інституту історії України НАН України, член Президії Національної спілки краєзнавців України. Син чл.-кореспондента АН УРСР Івана Олександровича Гуржія — відомого дослідника історії України 18—19 ст., автора близько 300 праць з соціально-економічної історії, історіографії та джерелознавства України 2-ї половини 18—19 ст.). 1977 закінчив історичний факультет історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. З 1977 р. працює в Інституті історії АН УРСР. 1977-79 — стажист-дослідник, 1979-86 — молодший науковий співробітник, 1986-99 — старший науковий співробітник, з 1999 — провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків і раннього нового часу. 1982 захистив кандидатську дисертацію на тему «Розвиток феодальних відносин на Лівобережній України в першій половині XVIII ст.» (науковий керівник — докт. іст. наук Г. Я. Сергієнко). Докторська дисертація — «Гетьманська влада в Українській козацькій державі першої чверті XVIII ст. (на прикладі діяльності І. Скоропадського)» (1999). З 2001 — директор Всеукраїнської громадської організації «Український інститут воєнної історії». Член правління Національної спілки краєзнавців України. Автор понад 300 праць. Досліджує переважно питання історії соціально-економічного розвитку й політичного становища України у другій половині XVII–XVIII ст. Висвітлював історіографічний доробок Д. М. Бантиша-Каменського, М. С. Грушевського, П. С. Єфименка, Д. І. Яворницького, Д. І. Багалія, багатьох сучасних вітчизняних і зарубіжних учених. Брав участь у перевиданні праць названих істориків. Виступив одним із ініціаторів випуску багатотомної серії «Історія України в прозових творах та документах» (особисто упорядкував 4 томи, три з них побачили світ у 1993-96). Брав участь у підготовці й публікації збірок документів: «Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.», «Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст.», «Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку XIX ст.» та ін. Член редколегій багатьох видань, зокрема періодичних: «Український історичний журнал», «Історичні зошити» (Ін-т історії України НАН України), «Середньовічна Україна», збірки наук. праць «Воєнна історія», «Український правничий альманах», «Вісник Черкаського університету ім. Б. Хмельницького. Серія історичні науки» та ін. Один з авторів численних підручників та навчальних посібників з історії України.